«Ви припинили викрадати автівки?» — запитує адвокат у залі суду. Яку відповідь може дати бідолашний крадій? Якщо він скаже «так», то судді почують: «О, так! Я дуже довго займався викраданням автівок…». А це дорівнюватиме зізнанню. Якщо він скаже «ні», то це звучатиме ще гірше: він підтвердить, що він все ще «у справі».
У статистиці це називається «провокаційне питання». Як і будь-яка провокація, воно може бути дуже небезпечним (ставити провокаційні питання — це справжнє мистецтво, яким мають оволодіти представники деяких професій).
Навідні питання
Навідні питання «наводять» на певне ставлення і таким чином формують потрібну відповідь. Ці запитання дезорієнтують.
«Як ви вважаєте, чи доцільно витрачати кошти платників податків на рекламу сумнівних політичних партій?» Та хто ж погодиться із цим?! На таке питання так і проситься відповідь «ні». Саме таким чином дослідник може отримати конкретну відповідь — просто завдяки формулюванню питання.
«Як ви вважаєте, чи впливає неповага учнів до вчителів на щоденні методи викладання в школі?»
Це інший спосіб навести на певне ставлення. Він створює емоційне відчуття: респондента «підвели» до потрібної емоції. Отже конкретну відповідь провокує саме питання. Завдяки емоційній складовій питання заводить респондента в глухий кут і не дає йому можливості висловити власні думки.
Ще один приклад:
«Експерти стверджують, що люди мають здійснювати покупки усвідомлено. Ви погоджуєтеся?»
Таке формулювання змушує респондента погодитися з експертами, щоб не виглядати нерозумним. Це також спосіб навести на певну відповідь.
Коли/як можуть формулюватися провокаційні питання?
Навідне/провокаційне/підступне запитання може формулюватися під час проведення маркетингового дослідження з метою підтвердження якоїсь тези.
Зазвичай, щоб підготуватися належним чином, слід правильно сформулювати цілі. Якщо дослідник виконав свою роботу сумлінно, він, імовірно, матиме певну тезу, яку слід перевірити за допомогою опитування. Так здебільшого й виникає ця розповсюджена помилка. Навідне запитання може з’явитися, коли теза переноситься безпосередньо в анкету (з метою підтвердити або спростувати її).
Ризик для всього дослідження
Навідні питання спонукають до певних відповідей. Не потрібно казати, що це дає некоректні та ненадійні дані. Люди легко піддаються впливу та схильні шукати «вірну» відповідь, особливо коли питання стосується моралі.
Щоб не допустити цього, слід установити правило, що жодна відповідь не може бути «вірною» або «невірною».
Ознаки й характеристики
Зазвичай навідні запитання містять певні мовні конструкції. Часто вони починаються так: «Чи правда, що…», «Ви погоджуєтеся, що…», «Ви можете підтвердити, що…».
В інших випадках спочатку подається ствердження, яке далі вимагає згоди: «Експерти стверджують, що люди мають робити покупки усвідомлено. Ви згодні?»
Іноді можуть використовуватися такі фрази: «Багато людей вважають, що…», «Науково доведено, що…» або «Всім добре відомо, що…». Якщо питання містить слова та фрази на кшталт «все одно», «…, чи не так?» тощо, ймовірно, що перед нами навідне запитання.
Такі ствердження створюють емоційне ставлення. Якщо респондент боїться суперечити авторитетній думці або противитися точці зору більшості («багато людей кажуть, що…»), він може ненавмисно дати нечесні відповіді.
Який підхід є правильним?
Питання слід ставити, використовуючи нейтральні формулювання. Повернемося до обвинуваченого в суді. Адвокат у розпачі намагається видавити з нього зізнання, але чесний статистик має поставити це запитання так: «Ви коли-небудь викрадали автівку?»
Навідні запитання, як наведений пістолет
Вони «наводять» на твердження або припущення, яке замасковане під питання. Та насправді таке формулювання не дає респондентові вибору: запитання змушує його підтвердити тезу, з якою він може бути не згоден. Наприклад:
«Ви перестали користуватися бритвою з одним лезом через ціну?»
Яку б відповідь респондент не дав — «так» чи «ні», він змушений погодитися, що колись користувався бритвою з одним лезом. Крім того, питання виходить із того, що цей чоловік голив бороду. Але якщо він насправді її відрощує?! Тож, якщо він відповість «так», він підтвердить, що користувався бритвою з одним лезом, але перестав. Якщо «ні», це означатиме, що він все ще користується такою бритвою. Фактично вибору немає!
У кращому випадку респондент, імовірно, просто пропустить це запитання, якщо матиме таку технічну можливість. Проте, якщо програмне забезпечення анкети вимагає давати відповіді на всі запитання, дослідник отримає не зовсім правдиву картину користування бритвами з одним з лезом.
Тож слід пам’ятати, що навідні питання неминуче відплатять нам невірною базою даних, тому маємо уникати таких конструкцій.
А тепер спробуйте скласти власне опитування з кількох питань!
